× Статьи

Проблеми української скрипкової школи у контексті

  • valeriyit108
  • Topic Author
  • Visitor
  • Visitor
6 years 10 months ago #20 by valeriyit108
Проблема музичного виконавства – в центрі уваги сучасної наукової думки. Пріоритетними напрямками сучасного музикознавства є: історія, теорія і практика виконавського мистецтва та інструментарію; культурологічні проблеми композиторської і виконавської творчості; інтерпретаційні аспекти музичного виконавства; композиторське стилеутворювання, як передумова виконавської інтерпретації; семантика музичного твору; сучасні проблеми музичної педагогіки.
Українське музичне виконавство, зокрема скрипкове, XX століття є складним родовим утворенням музичного мистецтва, невід’ємною складовою всесвітньої музичної культури (виконавського процесу взагалі) та феноменом, що виявляє індивідуальні риси, національна специфіка якого тісно пов’язана з історичними умовами формування та розвитку виконавської практики, впливом яскравих особистостей та теоретичних досліджень змісту виконавського мистецтва.
Аналіз школи як напрямку музичного мистецтва здебільшого здійснюється через особистий досвід виконавців, які залишаються в історії як автори оригінальних стильових еталонів виконання (або методів навчання) окремих творів або композиторських стилів в цілому; через практику історично-сформованих регіональних інституцій (концертних, навчально-методичних закладів), а також через загальну традицію національної культури, в якій стабілізуються і зберігаються виконавські принципи на рівні універсалів (наприклад, національний виконавський стиль, національна концепція виконання і навчання музикантів-виконавців).
Виконавська школа як предмет теоретичного дослідження стала актуальною в ХХ ст., що пов’язано з багатьма причинами. Серед них – розгляд школи як регулятора виконавського процесу у двох основних вимірах: творчості музиканта-виконавця і творчого досвіду педагога, який його навчає.
З наукових доробок, що безпосередньо розглядають питання музично-виконавської процесу і змістовно висвітлюють проблеми досвіду, необхідно відзначити праці Бєлікової В.В., Гінзбурга Г.М., Григорьєва В.Ю., Мільштейна Я.І., Раппопорта С.Х. та інших. Проблемам вивчення сутності музичного твору і його інтерпретації присвячені праці Бенюмова М.І, Гуревич Л.П., Гуренка Є.Г., Ільченка О.О., Корихалової Н.Н., Котляревської О.І., Лисенко О.В, Малишева І., Медушевського В.В., Москаленка В.Г., Назайкінського Є.В., Скрєбкової-Філатової М.С., Сохора А.Н., Чернявської М.Н. та інших.
Психологічні особливості музично-виконавської діяльності розглядаються у працях Бочкарьова Л.Л., Єркіної Є.Б., Заболоцького Ю.М., Корженевського А.І., Ратнікова В.Г., Самітова В.З., Цагареллі Ю.О., Юника Д.Г. та інших. Теоретичним основам майстерності музиканта-інструменталіста присвячені праці Бая Ю.М., Берлянчика М.М., Гутнікова Б., Давидова М.А., Кузьоміної Л., Сраджева В.П., Талалая Б.В., Шульпякова О.Ф. та інших.
Особливості музично-виконавського процесу висвітлені у працях Могілевської І.М., Падалки Г.М., Прушковської Н.Н., Рудницької О.П., Чернявської І.Ф. та інші.
Вивчення методичної літератури з проблеми індивідуального навчання музиканта-інструменталіста в класі спеціального інструменту дає підстави стверджувати, що дослідники переважно зосереджують увагу на узагальненні досвіду роботи над музичним твором видатних виконавців і педагогів, на аналізі розроблених ними рекомендацій щодо поліпшення якості навчання грі на музичних інструментах (Баренбойм Л.А., Гінзбург Г.М., Коган Г.М., Мілич Б.О., Нейгауз Г.Г., Савшинський С.І., Хурсіна Ж.І., Пипін Г.М. та інші).
Разом з тим всі дослідження, що представляють різні науки і наукові напрямки, фактично не торкаються питань, пов’язаних з історико-педагогічним аналізом української скрипкової школи XX століття, як напрямку музичного мистецтва. Зокрема, майже не робилися спроби дослідити школи як регулятора виконавського процесу, феномену національної культури. Традиційна класична сфера українського скрипкового виконавства набуває сьогодні рис єдності та узагальнення. Естетика «бельканто» тут є основним підґрунтям критеріїв виразності, якості звуковисотної інтонації, штрихів, артикуляції, прийомів гри, метро-ритму, тощо.
Узагальнення, типізація класичних критеріїв скрипкової гри набула сьогодні максимального розмаху. Процес зближення національних виконавських шкіл зараз перетворюється на практичне їх злиття у єдину світову виконавську класичну школу. Цьому сприяє розвинена система міжнародних конкурсів, відкритість міжнародних центрів навчання скрипкової гри, практична необмеженість у доступі до інформації. До того ж додаються великі можливості вільної міграції музикантів. Особливо можна підкреслити вплив на цей процес «великого переселення» музикантів із східної Європи на Захід. Не останні у цьому процесі політичні впливи - прагнення створення Єдиної Європи із загальною соціально-економічною базою. Усе більше з’являється видатних музикантів, які ставлять перед собою завдання свідомого поєднання у своєму індивідуальному виконавському стилі кращого надбання провідних світових шкіл.
Треба зазначити, що стилістичний плюралізм складає один із ґрунтовних контекстів розвитку сучасного музичного мистецтва. До XX століття світове скрипкове мистецтво ще не знала такого розквіту різноманітних напрямків та стилів у творчості композиторів та виконавців. Усунення наперед визначеності стильових обмежень призвело до переосмислення природи музики взагалі, та української скрипкової музики - зокрема. Характер подібного переосмислення був визначений як напрямок розвитку інтонаційної структури сучасного скрипкового європейського інструменталізму.
Найяскравішою рисою української інструментальної музики XX століття можна вважати темброво-сонорну експресивність. Ця сфера виразності, у поєднанні з ритмічною експресією, має значення відносно самостійної формотворчої сили у сучасній скрипковій музиці.
Темброва революція у музиці XX століття визвала істотні зміни співвідношення вокальної та інструментальної інтонаційності в скрипковому інструменталізмі. Вокальна сфера втрачає свою домінуючу белькантовість. Інструментальна дістає більш широкий спектр виразності, що не зумовлено белькантовою напередвизначеністю. Але найбільш кардинальної трансформації дістає мовна сфера: «зняття» белькантової виразності приводить до безпосередньої присутності мовної інтонаційності в скрипковому інструменталізмі. Насамперед, це тор¬кається величезного спектру проявів темброво-сонорної експресії у сучасній українській скрипковій музиці, коли на перший інтонаційний план виходить не звуковисотно-ритмічний, а темброво-ритмічний формотворчий фактор.
Таким чином, виявлення основних тенденцій розвитку національного скрипкового мистецтва у XX столітті дозволяє стверджувати, що важливим завданням сучасної української скрипкової школи є розробка науково-методичних засад формування скрипалів-універсалів, що володіють високою виконавською культурою яка є багатогранною за своїм змістом і охоплює класичну скрипкову спадщину, найкращі зразки народної і сучасної інструментальної музики.




ЛІТЕРАТУРА:
1. Академія музичної еліти України: Історія та сучасність: До 90-річчя Нац. муз. акад. України ім. П.І.Чай¬ковського / Авт. - упоряд.: А.П.Лащенко та ін. - К.: Муз. Україна, 2004. - 560 с.
2. Андрієвський І. Скрипкове мистецтво на зламі століть / Теоретичні та практичні питання культурології: українське музикознавство на зламі століть. Зб. наук. статей. Вип. ІХ. – Мелітополь: Видавництво «Сана», 2002. – С.351-361.
3. Гинзбург Л., Григорьев В. История скрипичного искусства. Ч. І. - М.: Музыка, 1990. – 286 с.
4. Материалы и документы по истории музыки. / Под ред. М.Иванова-Борецкого. – М.; 1934. Т. I. – 245 с.

Please Войти to join the conversation.

Time to create page: 0.097 seconds
Powered by Kunena Forum

Авторизація