УДК [37.018.54:7]:792.8                                                                 Врубель Г.Ф.

РОЛЬ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА В ВИХОВАННІ ВИКОНАВЦІВ

Об’єктом даної статті виступає процес професійного спілкування піаніста-концертмейстера з виконавцями.

Першочергового значення в наш час набуває проблема професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується соціально-економічними перетвореннями, високими темпами змін, які відбуваються в Україні і в світі, наростаюча глобалізація, що неминуче посилює залучення суспільства у загальноосвітні процеси, стрімкий технологічний прогрес ставлять особливі вимоги до особистісних якостей людини. Перед системою освіти стоїть завдання – підготовка фахівця, який володіє широкими загальними і спеціальними знаннями, проблемним, аналітичним мисленням інтелектуальною культурою, здатного швидко реагувати на зміни в науці і техніці, конкурентоспроможного, творчо ініціативного і мобільного.

У системі підготовки висококваліфікованих вчителів музичного мистецтва провідне місце відводиться курсу «концертмейстерський клас», який є складовою цілісної програми гармонійного формування музиканта.

Індивідуальне навчання з музично-виконавських дисциплін є не від’ємним компонентом професійної підготовки педагога-музиканта, має потенційно великі й водночас невикористані можливості для розвитку в студентів специфічних концертмейстерських якостей.

У працях багатьох педагогів-музикантів висвітлюється проблема підготовки та професійної діяльності вчителя музичного мистецтва; напрями дослідження історичної ґенези спільної музично-виконавської діяльності народних традицій інструментального і вокально-інструментального ансамблю, зародження викладання концертмейстерського класу в системі музичної освіти; сутності музично-виконавської діяльності, її відмінних ознак і особистісних якостей виконавців у контексті практичної підготовки в спеціальних навчальних закладах (викладання концертмейстерської майстерності) та професійної діяльності концертмейстера.

Практична діяльність вчителя музичного мистецтва включає разом із дидактичними і суто виконавські аспекти – хорове диригування, сольне виконання (гру і спів), ансамблеву гру; позаурочну діяльність, яка також є важливою частиною музично-просвітницької роботи педагога-музиканта, і передбачає окрім керівництва хоровим та фольклорним учнівськими колективами, ансамблеві форми музикування, концертмейстерську діяльність ( акомпанування сольному та ансамблевому співу). Така діяльність висуває певний комплекс вимог до виконавців. Тому здатність до орієнтації в різних ситуаціях музично-виконавської взаємодії є необхідною умовою успішності професійної діяльності педагога-музиканта.

Суттєвими особливостями музично-виконавської діяльності є:

  • просторова й часова співприсутність виконавців, що надає можливості безпосереднього контакту між ними, який виявляється в комунікації, перцепції та інтеракції;
  • наявність єдиної мети діяльності та спільної мотивації;
  • рухомий рольовий статус партнерів-виконавців під час планування, контролю, корекції та координації спільних та індивідуальних дій;
  • розподіл єдиного процесу музично-виконавської діяльності між учасниками, що зумовлений характером мети, засобами та умовами її досягнення, складом та рівнем кваліфікації виконавців;
  • встановлення міжособистісних стосунків між виконавцями.

     Важливою ознакою концертмейстерської майстерності є розподіл єдиного процесу музично-виконавської діяльності між учасниками, що зумовлений характером викладу фактури та семантичним навантаженням партій. При цьому відповідність рівня класифікації виконавців є основним чинником успішності музично-виконавської діяльності.

     На успішність інтеракції впливають музично-виконавські та особистісна якості (манера звуковидобування, розвинена техніка, артистизм) партнерів (темперамент, інтро/екстраверсія, емпатійність), тому що розподіл процесу спільного виконання передбачає різні варіанти сполучення індивідуальних дій партнерів спрямованих на досягнення взаємозв’язку. Так, індивідуальні операції здійснюються партнерами водночасі (вступ, зняття звуку, цезури, паузи, тощо), паралельно (виразність сполучення всіх фактурних елементів тотожність виконавських прийомів, динаміки, темпо-ритмічна єдність, відповідність відтворення емоційно-образного складу музичного твору) або комплементарно (рельєфно-фонові підхвати, передавання тематичного матеріалу, переймання та стики музичного розгортання).

У процесі виконавської практики у студентів поступово формуються навички, що ґрунтуються на засадах предметно визначених функціонально-рольових взаємодій, і з часом набувають відносної самостійності. Чітко спланована робота музично-виконавського співробітництва передбачає: детермінованість його основних складових змісту музичної діяльності, залежність від виконавських та особистісних якостей виконавців, а також одночасне відчуття виконавців у часі й просторі.

Виконавська практика підказує, що технічно грамотне виконання передбачає: а) синхронізацію звучання всіх партій (єдність темпу й ритму партнерів); б) урівноваженість у силі звучання всіх партій (єдність динаміки); в) узгодженість штрихів усіх партій (єдність прийомів фразування). Зазначимо, що узгодження темпу й ритму є важливою умовою ефективності не тільки музично-виконавської діяльності, а й багатьох інших видів діяльності.

Література

1.Мур.Дж. Певец и аккомпаниатор. М.: «Радуга», 1987. -396с.

2.Шендерович Е. В концертмейстерском классе. М.: Музыка, 1996. – 203с.    

Анотація

В статті йдеться про основні етапи концертмейстерської роботи як педагогічного процесу.

Summary

This article deals with the main stages of the concertmaster work as an educational process.

 

Обсудить на форуме

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Авторизація